Тобі, Нетішине:
«Ти – дивовижний влітку й восени, у заметіль весняну чи зимову…»
Ми познайомились з тобою ще дрібними,
Мені вже рік, а ти ще молода,
Я – громадянка вільної країни,
Ти – полонянка вічного Дніпра.
Ти – незаміжня суверенна і спроможна,
Права й обов’язки для кожного одні.
Твій прапор, герб і гімн як іскра Божа,
Ведуть і манять світлом на землі.
Тобі клянуться в вірності «корони».
Схиляють голови свої й чужі.
Твої кордони прагнуть оборони,
Бо не завжди в садах «свої хрущі».
Я – громадянка вільної країни,
у мене Конституція одна,
У ній записано, що у народу сила,
І Україна – унітарна й правова.