У відповідності до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Проте в разі такого звільнення діють обмеження на звільнення окремих працівників, встановлені статтею 184 КЗпП.

Частина третя статті 184 КЗпП передбачає, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Пряма заборона на звільнення перелічених працівників протягом встановлених строків означає, що вони взагалі не можуть бути кандидатами на звільнення. Вони мають суб'єктивне право залишитися на роботі (крім випадків ліквідації підприємства), і питання про їх звільнення, якщо підприємство не ліквідується, не може ставитися взагалі. Також, відповідно до статті 42 КЗпП, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

         У випадку рівних умов продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

         1) сімейним — за наявності двох і більше утриманців;

         2) особам, у сім'ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком;

         3) працівникам із тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

         4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

         5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

         6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

         7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

         8) особам з числа депортованих з України протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

         9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Викладений перелік осіб, які мають переваги в залишенні на роботі під час звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП, не є вичерпним. Допускається можливість установлення законодавством таких переваг і іншим категоріям працівників. 

За інформацією Нетішинського Бюро правової допомоги

Ключові слова: Скорочення