Звільнення працівників у зв’язку зі скороченням чисельності або штату є поширеною підставою звільнення, але це досить трудомісткий процес. Задля уникнення трудових спорів роботодавець повинен додержуватися процедури скорочення, визначеної трудовим законодавством, особливо, що стосується категорії працівників, що мають переважне право на залишення на роботі.

При скороченні чисельності або штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ч. 1 ст. 42 Кодексу Законів про працю; далі – КЗпП). При проведенні скорочення працівників для визначення переважного права на залишення на роботі і коректного, відповідно до норм законодавства, їх звільнення на підприємстві має бути створена спеціальна комісія або ці функції можуть бути покладені на постійно діючу комісію з укладення колективного договору.

 Рівень кваліфікації вимірюється рівнем освіти працівника та здобутими навичками під час виконання робіт за певною спеціальністю. До уваги беруться дані останньої атестації працівника, обґрунтована і об’єктивна характеристика - відгук безпосереднього керівника про його роботу, якість виконання працівником своїх трудових обов’язків відповідно до статті 139 КЗпП. Враховується також наявність (відсутність) документально підтверджених фактів притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності (догани) за останній робочий рік (ст. 147, 148, 151 КЗпП), інших документів, які характеризують роботу працівника.

При цьому думка колективу, в якому працює такий працівник, може мати лише другорядне значення через свою, як правило, необ’єктивність.  

Продуктивність праці вимірюється певними виробничими показниками. Для працівників з погодинною оплатою праці показником продуктивності праці буде рівень невиробничих витрат робочого часу за останній робочий рік. Це, зокрема, кількість відпусток без збереження заробітної плати, наданих на прохання такого працівника.

Враховується також обсяг витрат робочого часу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (окрім випадків виробничого травматизму чи професійних захворювань).

 Таким чином, частина перша статті 42 КЗпП має найважливіше значення при відборі працівників для залишення на роботі. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації працівників перевага в залишенні на роботі надається тим, хто має більше (за своєю посадою чи професією) переваг, визначених частиною другою статті 42 КЗпП та іншими законодавчими актами (особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, особи з інвалідністю, ветерани праці, молодь з першим робочим місцем тощо). Потрібно зауважити, що згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП заборонено звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — ч. 6 ст. 179 КЗпП), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця (у тому числі за п. 1 ст. 40 КЗпП), крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

За інформацією управління соціального захисту населення

виконавчого комітету Нетішинської міської ради