Людство пройшло великий шлях, щоб визнати й сформулювати права дитини, як невід’ємну частину суспільного життя. Бо довгий час дорослій людині важко було погодитись з тим, що дитина – це не копія дорослого, зменшена до відповідних розмірів, а цілком особлива, індивідуальна особистість. І тільки після 1991 року проблема прав дитини в Україні перейшла в соціально-правову сферу, тобто були прийняті закони про права дитини. На сьогодні в державі є ціла низка законів, які дають дітям права, гарантії як для всебічного розвитку, так і для упевненості в завтрашньому дні.

На жаль, маючи чудове законодавство, Україна ще не повністю має можливості втілювати його у повсякденне життя. Приймаючи демократичні закони, відкриваючи нові можливості дітям, ми не можемо змінити батьків. Багато хто з них виховувався на інших традиціях, в час, коли застосовувалися авторитарні методи виховання, дитина сприймалась як покірний виконавець волі й бажань дорослих. Часто батьки вірять, що ті методи виховання, які застосувалися до них прийнятні і до теперішніх дітей («Мене били і я виріс достойною людиною, тому і своїх дітей буду так виховувати»; «У нас нічого не було, хай у моїх дітей – буде все»). В першому випадку батьки наносять психологічні травми своїм дітям, озлоблюють їх, змушують шукати розуміння і любові у зовсім чужих людей. В другому випадку, даючи дітям все, надто захищаючи дитину від життєвих труднощів, ми ризикуємо кинути її в бурхливий потік дорослого життя абсолютно неозброєну, без належних умінь та навичок. Виховання дітей є важкою працею і допомогти в цьому покликані не тільки педагогіка і психологія, а й право. Розказуючи в школах про права дитини, розвішуючи плакати з статтями Конвенції ООН про права дитини, ми забуваємо, що цих прав в першу чергу повинні дотримуватись ми – дорослі, а найперше батьки. Права в сім’ї має кожна людина, незалежно від віку. Тільки поважаючи один одного і дотримуючись прав можна досягти комфортного і сприятливо середовища в сім’ї для розвитку особистості. Зневажання прав дитини, приниження її гідності сприяють виникненню дитячої психічної травми, яка деформує особистість, порушує природний розвиток дитини. Виховуючи свою дитину, визнавайте її права на власні почуття, право на вибір друзів та діяльності, визнавайте право дитини на особисте життя, довіряйте дітям. Говоріть та дійте так, щоб діти відчували себе у безпеці, давайте настанови дітям, а не карайте їх, беріть участь у житті дитини: в дитячих іграх, шкільних заходах, спілкуйтесь з її друзями, дозволяйте дітям не погоджуватися з вами, виявляйте зовні любов до дитини. Майже кожна травмована дитина дає собі клятву в тому, що коли вона виросте, то не буде говорити своїм дітям образливих слів, бити, принижувати їх. На жаль, майже всі, ставши дорослими, порушують цю клятву, говорять або роблять своїм дітям саме те, що робили їм, і часто використовують ті ж самі методи, або ті ж самі слова. Не повторюйте помилок попередніх поколінь. Дійте в інтересах неповнолітніх, не порушуйте їх прав. Адже саме ви – батьки, показуєте приклад та формуєте життєві цінності дітей, а також, несете моральну відповідальність перед самими собою. Якщо вам, шановні батьки, несила вирішити проблему без порушення прав дітей, звертайтеся до соціальних педагогів, шкільних психологів, в соціальні служби і ви не залишитеся без підтримки.