Останнім часом все більше точиться розмов, особливо в соціальних мережах, щодо позитивних змін, що відбуваються після переформатування антитерористичної операції в операцію об’єднаних сил. Деякі блогери, зокрема ті, що з громадських активістів перетворилися у військових експертів, з поодиноких відомих їм фактів почали робити висновки і стверджувати, що «за цей час українська армія пішла в наступ на Донбасі», «з того часу, як російсько-українська війна змінила свій формат і з українського боку в діло вступили Об’єднані сили – мало не щодня ми чуємо або про героїчну вилазку українських бійців в тил ворога, або про знищення передових ворожих позицій, або про звільнення населених пунктів». Наскільки виправдані подібні оцінки та висновки? Висловлю своє бачення з цього приводу.

Перше. Для мене, як учасника війни на сході України, дивно слухати або читати, що лише з перейменуванням антитерористичної операції в операцію об’єднаних сил вже через деякий незначний проміжок часу різко змінився її хід. Адже тепер, зі слів і тверджень нових аналітиків і експертів, виявляється, що до 30 квітня 2018 року на цій війні не було геройських дій, вчинків, подвигів або ж про них чомусь замовчували, а тут все раптово активізувалося і почалося просочування інформації назагал. Тобто, за ці попередні чотири роки наші піхотинці, танкісти, розвідники, добровольці з ДУК-ПС чи УДА та інші захисники не робили героїчних вилазок, не звільняли територій, населених пунктів і, як наслідок, не звершували подвигів? Таке враження, що до цього не було щоденних повідомлень прес-служби антитерористичної операції, не було щоденних інформацій у випусках новин на різних телеканалах, не працювали кореспонденти і репортери безпосередньо у військах на передовій. І лише тепер цим героїчним вчинкам даний поштовх. Для мене такі висновки деяких новоявлених військових експертів є, м’яко кажучи, дивними.

Друге. Відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. СБУ є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю.

Суб’єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є МВС України, Нацполіція, Міністерство оборони України, Управління державної охорони України, центральні органи цивільного захисту, захисту державного кордону, виконання кримінальних покарань, державної податкової політики, державної митної справи. До участі у здійсненні заходів, пов’язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також відповідні структури центральних органів влади, а також громадяни за їх згодою.

Таким чином, переформатування АТО в ООС свідчить про те, що такі поважні державні інституції, якими є СБУ, МВС та Нацполіція протягом тривалого часу (більше 4-х років) не виконали своєї законодавчо визначеної функції, не справилися з поставленими завданнями. І це, незважаючи на мільярдні кошти, які виділяються на їх утримання платниками податків. Але рішення Президента України – Верховного Головнокомандувача ЗСУ щодо якихось кадрових змін у керівництві цих силових структур через невиконання одного з основних завдань забезпечення національної безпеки у сфері боротьби з тероризмом відсутні. Це викликає певні запитання.

Можна припустити, що відсутність кадрових рішень в силових структурах, які не виконують своїх функцій, свідчить, швидше за все, про інший замисел вищого керівництва держави, зважаючи на те, що Україна перебуває на етапі підготовки до майбутніх президентських виборів, точніше переходить у активну фазу цієї підготовки. Адже чотири роки формат АТО влаштовував і задовольняв.

Третє. Чи змінився склад сил і засобів у зв’язку з переформатуванням АТО на ООС? Законодавчого визначення терміну «операція об’єднаних сил» немає, але вважається, що це комплекс військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, спрямований на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України. Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що стратегічне керівництво силами та засобами, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснює Генеральний штаб ЗСУ. До складу цих сил і засобів входять ЗСУ, СБУ, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації, Національна гвардія, Державна прикордонна служба, Управління державної охорони, Державна спеціальна служба транспорту, МВС, Нацполіція України, розвідувальні органи України, військова прокуратура, центральні органи цивільного захисту, а також працівники закладів охорони здоров’я.

Таким чином, можна сміливо стверджувати, що склад сил і засобів, які залучалися до проведення антитерористичної операції, та тих, які залучаються вже до виконання заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (операції об’єднаних сил) не змінився.

Четверте. Отже, склад сил і засобів, які задіяні у війні (збройному конфлікті) на сході України, не змінився, а лише юридично-законодавчо здійснена зміна керівництва ними - від СБУ воно передане Міністерству оборони України (стратегічне керівництво здійснюється через Генеральний штаб, а безпосереднє – через Об’єднаний оперативний штаб). Хоча і раніше, всі ці попередні чотири роки фактичне керівництво здійснювалося саме військовим командуванням на чолі з Генеральним штабом ЗСУ. Якщо стверджувати (як це роблять деякі блогери або військові експерти) про зміну характеру бойових дій об’єднаних сил (від позиційної оборони до активної або ж, навіть, безпосередньо наступу), слід проаналізувати повноваження, якими наділене це нове-старе керівництво.

Президент України – Верховний Головнокомандувач ЗСУ П.Порошенко своєю заявою, що вирішення збройного конфлікту на сході держави можливе тільки політико-дипломатичним шляхом, який є безальтернативним, уже скував будь-які прагнення проявляти ініціативу командувачу об’єднаних сил та самостійно приймати рішення про якісь хоча б локальні наступальні дії. Я вже не кажу про сплановані наступальні операції з метою повного звільнення окупованих територій. І ті незначні епізоди щодо заходження наших військових підрозділів в населені пункти, які знаходяться в, так званій, «сірій» зоні, аж ніяк не можна назвати наступальними діями, спланованими саме вищим військовим командуванням. Тут, скоріше всього, ініціатива виходить від командирів бригад (батальйонів), яким набридло сидіти в обороні. Та й мотивацію отримання бойової нагороди за звільнення своєї землі ніхто не відміняв. А вищому керівництву приходиться лише сприймати і, так би мовити, «узаконювати» ці незначні локальні дії. Тобто, можна сказати, що ситуація змінюється не завдяки, а наперекір. Але і це вже великий позитив. У ці населені пункти, наприклад, Катеринівку, ще у 2015 році розвідники батальйону, яким командував автор цих слів, спокійно заходили, спілкувалися з місцевими мешканцями, отримували необхідну інформацію. Але тоді ніхто не говорив, що це наступальні дії і не хизувався подвигом звільнення цього або подібних йому сіл. Така ж ситуація і з іншими населеними пунктами. Ще у 2015 році пропонував особисто начальнику Генерального штабу ЗСУ використовувати для звільнення окупованих територій і населених пунктів тактику немасштабного, поступового, вибіркового, повзучого, неодночасного наступу за планами керівників секторів. А з оточених з усіх сторін великих і невеликих населених пунктів ворог і сам втече. Але ця тактика до цього часу чомусь не використовується, а війська «топчуться», так би мовити, на місці на лінії розмежування.

У згаданому вище Законі Генеральний штаб ЗСУ наділений повноваженням залучати та використовувати сили і засоби інших силових структур (особовий склад та спеціалістів, зброю, бойову техніку, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв’язку та телекомунікації, інші матеріально-технічні засоби), про які говорилося вище, лише за погодженням з відповідними керівниками цих структур. Тобто чітких повноважень для Генерального штабу ЗСУ щодо обов’язковості виконання іншими силовими структурами прийнятого військовим командуванням рішення немає. Зважаючи на те, що Президент України як Верховний Головнокомандувач ЗСУ законодавчо зняв з себе обов’язок стратегічного керівництва питаннями ліквідації війни (збройного конфлікту) на сході держави, то логічним було б надання Генеральному штабу значно більших повноважень.

Операція об’єднаних сил поки що не має свого законодавчого визначення, а згідно зі згаданим вище Законом для забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, органи державної влади та їх посадові особи вживають заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. Мені, як військовому зі стажем, важко уявити, як можна звільнити окуповані території і досягти одну з основних цілей державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях лише вживанням заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування. Тобто в прийнятому Законі немає згадки про надання права військовому командуванню (Генеральному штабу, Командувачу об’єднаних сил) вести активну оборону, яка передбачає і контрнаступальні дії, або ж наступати до виходу на державний кордон з Росією.

П’яте. Як зазначалося вище, однією з цілей державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є звільнення цих окупованих територій. Звичайно, що будь-яку окуповану територію веденням оборонних дій звільнити неможливо. Для досягнення цього потрібно проводити наступальні операції, бойові дії, бої тощо. Будь-який наступ на озброєного противника неможливий без застосування зброї. Які ж права щодо застосування зброї надаються особовому складу об’єднаних сил? Ось які: з метою забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави під час відсічі збройної агресії у зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій, військовослужбовці, працівники правоохоронних органів та особи, залучені до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях мають право застосовувати у разі крайньої необхідності зброю. Тобто мова йде про порядок застосування зброї під час оборони, відсічі і стримування збройної агресії і то у разі крайньої необхідності. Але завжди було так, що наступаючий відкриває вогонь з усіх наявних систем ураження першим, а для того, хто обороняється, виникає вже потреба або крайня необхідність захищатися з застосуванням зброї. Для чого військових, якими планується звільняти власну землю, так обмежувати в своїх діях? Є певні норми щодо застосування військовослужбовцем зброї особисто або у складі підрозділу, визначені у Статуті внутрішньої служби. А які права на застосування зброї мають військові у разі проведення наступальних дій? Чомусь цим питанням в законі про деокупацію не приділено ніякої уваги.

Все висловлене вище дає мені підстави не погоджуватися з висновком нетішинського активіста і віднедавна «експерта у військовій справі» пана Руслана Рудомського, що «підготувавши законодавче підґрунтя у вигляді закону про деокупацію Донбасу і створення Об’єднаних сил, Україна розв’язала собі руки у питанні звільнення окупованих територій». На думку автора цієї статті, аналізований вище закон, якого ще іменують законом про деокупацію, не стільки вирішує існуючі проблеми зі звільнення окупованих територій, скільки створює додаткові. Про існуючі недоліки цього закону говорилося вище, а про інші можна говорити і надалі, але не хочу обтяжувати читача надмірною інформацією.

 Звичайно, та позитивна інформація, яка надходять із зони бойових дій, про звільнення певних територій і населених пунктів не може не радувати. Але про якусь загальну системність, пов’язану саме з переформатуванням АТО в ООС, у цих хаотичних діях деяких командирів говорити, вважаю, ще занадто зарано.

На жаль, військове командування на цій неоголошеній і невизнаній війні є заручником політичних домовленостей і доцільностей. Впевнений на сто з гаком відсотків, що при отриманні чіткого і зрозумілого наказу про звільнення окупованих земель і кінцевий вихід на державний кордон військові виконають це завдання. Але основна проблема полягає саме в тому, що відповідні вищі посадові особи держави за ці чотири з лишнім років такого наказу або розпорядження не віддають. І невідомо, коли цей наказ буде. Ми вже були свідками того, що через нерішучість, небажання, невміння вищого державного керівництва приймати адекватні оперативні рішення Україна опинилася в такому стані, в якому є зараз, і втратила свої території.

Хотілося б помилитися і стати свідком дійсного визволення всіх окупованих земель на сході і півдні України. Петро СКИБА, полковник ЗСУ, учасник бойових дій на сході України - командир 3-го окремого танкового батальйону (вересень 2014- вересень 2015 рр.), командир 21-го батальйону «Сармат» (жовтень 2016-квітень 2017 рр.)

Петро СКИБА, полковник ЗСУ, учасник бойових дій на сході України - командир 3-го окремого танкового батальйону (вересень 2014- вересень 2015 рр.), командир 21-го батальйону «Сармат» (жовтень 2016-квітень 2017 рр.)