Міжнародно-правовий захист прав жінок і дітей

Міжнародно-правовий захист прав жінок і дітей здійснюється на підставі як договорів про загальні права людини, так і у відповідності з численними спеціальними угодами.

Конвенція про політичні права жінок (Нью-Йорк, 20 грудня 1952) передбачає право жінок голосувати на всіх виборах нарівні з чоловіками, обирати і бути обраними, обіймати посади на державній службі.

Відповідно до Конвенції про згоду на вступ у шлюб, шлюбний вік і реєстрацію шлюбу (Нью-Йорк, 10 грудня 1962) не допускається укладення шлюбу без повної згоди обох сторін. Встановлюється обов'язкова офіційна реєстрація шлюбу. Шлюб повинен укладатися особисто, у присутності свідків і представника влади, що має право на оформлення шлюбу. Держави зобов'язалися прийняти законодавчі акти, що встановлюють мінімальний шлюбний вік.

За Конвенцією про громадянство заміжньої жінки (Нью-Йорк, 29 січня 1957) ні висновок, ні розірвання шлюбу між ким-небудь з її громадян і іноземцем, ні зміна громадянства чоловіком у шлюбі не відображаються автоматично на громадянство дружини. Встановлюється спрощений порядок натуралізації іноземок, що складаються заміжня за громадянином держав-учасниць.

Держави - учасниці Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (Нью-Йорк, 18 грудня 1979 г.) зобов'язалися забороняти будь-які форми дискримінації щодо жінок і з цією метою: включають принцип рівноправності чоловіків і жінок у свої конституції і законодавство; встановлюють юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками; забезпечують, щоб державні органи та установи діяли відповідно до зобов'язань держав по Конвенції. Жінкам також забезпечується право голосувати на всіх виборах і референдумах, займати державні пости, брати участь у громадському та політичному житті країни, рівні права в галузі громадянства, освіти, права на працю, соціальне забезпечення, охорона здоров'я, перед законом та ін. Держави повинні вживати всіх заходів для припинення всіх видів торгівлі жінками та використання проституції.

Відповідно до Концепції про права дитини (I [ио-11орк, двадцять листопад тисячу дев'ятсот вісімдесят-дев'ять г.) дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом дитина не досягає повноліття раніше.

Держави зобов'язалися забезпечувати всім дітям всі права, передбачені Конвенцією, незалежно від раси, кольору шкіри, мови, релігії чи будь-яких інших обставин, у тому числі поглядів і переконань самого дитини і членів його сім'ї. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, першочергова увага повинна приділятися забезпеченню інтересів дитини.

Держави повинні надавати всім дітям як загальні права людини (право на життя, свободу думки, совісті і релігії, право па захист закону від втручання в особисте життя і т.д.), так і спеціальні права, які випливають із специфіки даного суб'єкта права право на ім'я та набуття громадянства, право не розлучатися зі своїми батьками. У тих випадках, коли дитина розлучається з батьками при арешті, тюремному ув'язненні, висилці і т.п., держава зобов'язана інформувати сто на відношенні місця знаходження його членів сім'ї. Клопотання про виїзд з метою возз'єднання сім'ї повинні розглядатися державою "позитивним, гуманним і оперативним чином". Держави зобов'язалися запобігати незаконне переміщення та неповернення дітей з-за кордону.

Порядок здійснення деяких загальних прав людини дітьми (право висловлювати свої погляди, право на інформацію, право на відпочинок) регламентований Конвенцією більш детально, ніж регламентація цих прав відносно дорослих Пактами про права людини та іншими документами.

Держави зобов'язалися вживати всіх заходів щодо захисту дітей від усіх форм фізичного та психологічного насильства, відсутності піклування чи сексуального зловживання. Конвенція встановлює вимоги до внутрішньодержавних інститутам усиновлення та опіки, системі охорони здоров'я, освіти, а також захист від експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для здоров'я дитини або завдавати шкоди її повноцінному розвитку. З цією метою держави встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу, визначають тривалість робочого дня й умови праці. Передбачаються також гарантії при залученні дітей до кримінальної відповідальності.