Як заповіт визнати недійсним

Поняття та види недійсного заповіту

Заповіт - це розпорядження, зроблене на випадок смерті, яке укладається у передбаченій законом формі, містить призначення спадкоємця (стаття 1233 ЦКУ).

Відповідно до статті 202 ЦКУ заповіт є одностороннім правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Глава 16 ЦКУ встановлює поняття правочинів, підстави визнання їх недійсними та правові наслідки їх вчинення - і це є загальні норми права. Проте ст. 1257 ЦКУ містить норми щодо недійсності заповіту, які є спеціальними нормами і унеможливлюють застосування загальних норм для визнання недійсності правочинів (статті 215, 225 ЦКУ).

Недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорювані. Згідно з частиною першою статті 1257 ЦКУ нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала права на це майно, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (статті 1247, 1248 ЦКУ). До нікчемних заповітів відносяться:

• заповіти, складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності;
• вчинені через представника;
• посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом;
• посвідчені не уповноваженою на це особою;
• секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог, встановлених законом (стаття 1249 ЦКУ);
• посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов’язковою (стаття 1253 ЦКУ);

• заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі (стаття 1307 ЦКУ).

Для встановлення нікчемності заповіту не має необхідності звертатися до суду, оскільки обов’язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса. Якщо нотаріус при відкритті спадщини встановить, що заповіт є нікчемним, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. Якщо ж дії нотаріуса не відповідають нормам законодавства, тоді є можливість оскаржити їх у судовому порядку.

За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.

Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (їх перелік наводиться вище).

Діючим цивільним законодавством не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (стаття 1254 ЦКУ). Законом не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт. Принцип свободи заповіту в якості свого невід’ємного елементу включає можливість для особи, яка склала заповіт, в будь-який час змінити його або повністю скасувати. Причому таке рішення заповідач має право приймати неодноразово, керуючись виключно своїми

міркуваннями та інтересами, не беручи до уваги ні думку спадкоємців, зазначених у заповіті, ні нотаріуса, який посвідчив заповіт. Заповідач, скасовуючи або змінюючи заповіт, не повинен вказувати причини його зміни або скасування.

Підставами визнання недійсним заповіту є:

складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою;

складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення; при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповіт є нікчемним (недійсність встановлена законом) у разі складання його особою, яка не мала такого права. Так, відповідно до статті 1234 ЦКУ право на складання заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках - шістнадцяти років.

Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт може бути визнаний недійсним у разі недодержання в момент його складання вимог щодо оформлення та посвідчення.

Вимоги до форми заповіту визначені статті 1247 ЦКУ. відповідно до якої заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, дати та місця народження заповідача та має бути особисто підписаний заповідачем.

Обов’язкова частка у спадщині

Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. До них відносяться: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (стаття 1241ЦКУ).

Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (стаття 1235 ЦКУ).

Основною підставою для оспорювання заповітів в сучасній судовій практиці є порок волі та/або волевиявлення заповідача. Доказом у цій категорії справ, для встановлення психічного стану спадкодавця на момент підписання заповіту, який би давав підстави вважати, що особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складання заповіту, буде висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, яку призначає суд за клопотанням однієї із сторін - учасників процесу. В окремих випадках судом також призначається почеркознавча експертиза, (п. 16 111ІВСУ від 06.11.2009 №9)

Незважаючи на те, що висновок експерта не є беззаперечним доказом і повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, на практиці він відіграє вирішальну роль при встановленні судом недійсності заповіту.

Коло осіб, що мають право звернутись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним

Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом. Такими особами можуть бути:

спадкоємці з обов’язковою часткою у відповідності до вимог статті 1241 ЦКУ, спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно,

спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів),

особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.

Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Підсудність

Визнати заповіт недійсним можливо лише через суд, подавши позовну заяву до місцевого суду за місцем відкриття спадщини (смерті заповідача).

Роз'яснення підготовлено в рамках

загальнонаціонального правопросвітницького проекту “Я маю право!”