Нетішинська міська територіальна громада

Сьогодні Нетішинська громада провела в останню дорогу захисника України - Романа Шатковського.

На площі перед виконавчим комітетом майоріли жовто-блакитні знамена та прапори Республіки Польща - як символ шани, підтримки і спільного болю за українським воїном.

Люди не стримували сліз, проводжаючи Героя в останню путь. Живі квіти та щира молитва несли сотні мешканців громади, рідні, друзі та всі, хто прийшов віддати шану захиснику України.

Під час церемонії прощання до громади звернувся побратим Романа - доброволець із Польщі, який нині пліч-о-пліч з українськими воїнами захищає нашу державу від російського агресора. Його слова були сповнені щирої поваги до Романа, болю втрати та вдячності українському народові за мужність і незламність.

Після церемонії прощання у костелі Матері Божої Марії Ченстоховської відбувся чин похорону.

36-річний воїн, солдат, водій-електрик взводу радіорозвідки розвідувальної роти, загинув 13 травня у Синельниківському районі на Дніпропетровщині. Під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого БПЛА Роман отримав поранення, несумісне з життям.

Роман Шатковський народився 12 червня 1989 року. Навчався у другій Нетішинській школі, після 9 класу здобув фах електромонтера у місцевому професійному ліцеї.

Працював монтажником, електромонтажником, проходив службу за контрактом у зенітних ракетних військах Повітряних сил Збройних сил України. Згодом був водієм-далекобійником, працював за кордоном, а також на Хмельницькій АЕС - у транспортному цеху водієм вантажних автомобілів та слюсарем-ремонтником.

До війська Романа призвали 8 січня 2026 року. Військовий вишкіл проходив у Польщі, після чого був направлений на Дніпропетровщину.

Рідні розповідають: Роман мало говорив про службу, щоб не тривожити близьких. Та навіть у складних фронтових умовах залишався відповідальним, чесним і надійним. Побратими довіряли йому не лише техніку, а й власні банківські картки - знали, що він усе зробить чітко, сумлінно і по совісті.

Він мав золоті руки, добре розумівся на механіці, електриці, ремонті. А ще - був врівноваженим, принциповим, працьовитим і щирим чоловіком, люблячим сином, батьком, братом.

У скорботі залишилися мама Ванда, батько Петро, 11-річний син Максим, сестри Юлія та Яна, бабуся Владислава, тітка Людмила, хресні батьки Альона та Валентин.

Схиляємо голови у глибокій скорботі.

Світла пам’ять і вічна шана Герою України.

Відділ інформаційної діяльності